Пролог Інтервʼю з учасниками

В цьогорічному «Пролозі» беруть участь чимало фільмів студентів експериментального курсу «Кентаври» (художній керівник – Дмитро Томашпольський) – другого курсу освітньої програми «Організація кінотелевиробництва». Один з цих фільмів, «Пігмаліон» Антона Малиновського, можна було побачити у вівторок, 18 листопада, у третьому блоці ігрової конкурсної програми. Саме цей фільм став приводом до інтерв’ю. Студент курсу Антон Малиновський ділиться думками про «Кентаврів», досвідом створення короткометражних фільмів, творчими рішеннями та планами на майбутнє.

Антоне, розкажіть про специфіку курсу «Кентаври» Дмитра Томашпольського, його підхід до навчання, Ваші відносини з майстром.

– Гадаю, що почати усе-таки варто з головної ідеїнашого курсу, на якій вже й будується освітняпрограма, формат лекцій і сама назва групи. Пан Дмитро Томашпольський ще під час підготовки до творчого конкурсу не приховував, що формат ОКТВ, тобто суто продюсерська освіта, не можевикладатися без розуміння дотичної до неї режисури, драматургії, та навіть операторської діяльності, щомає повний сенс. Як у США та Європі, де загальноприйнятою є програма, в якій студент першіроки вивчає всі аспекти кіномистецтва, а тільки післяцього обирає собі профіль і продовжує навчання вжеза ним. 

На превеликий жаль, в Україні поки не існуєподібної системи, в результаті чого маємо наступнукартину: студент, повний натхнення, поступає на факультет, уявно, кінодраматургії, на другому курсіусвідомлює, що йому ближчим є операторськачастина, та в результаті через трійку років працюєперукарем у експрес-перукарні на станції метро «Мінська», думаючи, що він нездара й сам винен, щопомилився у своєму виборі. У цьому треба віддатиперевагу пану Дмитру. Кожен із членів нашоїмайстерні свідомо знаходить і обирає свою сильнусторону, в напрямку якої йому хочеться рухатися в майбутньому, і прокачує її з додатковим розуміннямусіх інших складових кіновиробництва.

Назва нашого курсу говорить сама за себе. Гадаю, ні для кого не секрет, що з грецької міфологіїКентавр – це наполовину людина, наполовину тварина. Якщо ж перекласти це на кіношний лад, вийде, що курс – це поєднання продюсерської і режисерської діяльності, але, звісно, він включає в себе й інші департаменти виробництва. Доречнопорівняти членів групи з «Людьми-ШвейцарськимиНожами», проте, напевно, я припасу цю назву на випадок, якщо ​сам буду викладати.

Мої відносини з майстром можна описати дужепросто – дружньо-наставницькі. За весь час навчанняя ще не помічав, щоби пан Дмитро хоча б одноразово блокував чийсь задум чи сюжет, адже він хочевиплекати в нас впевненість у власному баченні без нав’язування стороннього, натомість він лагідно даєпоради з власного досвіду. Часом цей досвідз’являється в Телеграм-каналі цитат викладачівнашого університету, а ще частіше не залишає стінинашої аудиторії. За це ми його і любимо!

Розкажіть про досвід створення студентськогофільму, чи були якісь проблеми, з якими визіткнулись під час реалізації задуму?

– Перший мій більш-менш серйозний досвідстворення фільму – це «Пігмаліон», що бувчастиною альманаху «Міфи», де кожен із членівмайстерні витягував зі шляпи назву міфу і мав осучаснити його. Саме тоді я вперше примірив маску режисера і відчув весь діапазон емоцій – відрозчарування до екстазу. Найголовнішими, я бисказав, труднощами стали залежність від погоди і зйомки у громадських місцях. Як виявилося, фільмування історії про кохання може призвести до майже фізичної сутички з людьми, яких навіть немаєв кадрі. Декілька бабусь в автобусі проявили зацікавленість у зйомці та, підтримуючи, погоджувалися на прохання звільнити необхіднімісця. Також довелося й послухати думки про кіночоловіка в нетверезому стані, з побажаннями «не страждати фігньою» і «почати робити щоськорисне». В чомусь, можливо, він мав рацію.

В фільмі «Пігмаліон» немає діалогів, вся оповідь будується на дії. Розкажіть, чомувикористаний такий хід.

– Першочергово – бо мені лінь було шукатизвукооператора, та й використання коштів я обмежив«Макдональдсом» на обід для знімальної групи. Даліж я захотів перетворити це на фішку і спробуватирозповісти історію через дію замість довгих діалогів. Майстер завжди казав, що це уміння є фундаментом успішного фільму.

«Пігмаліон» вирізняється візуальноюпоетичністю. Розкажіть про роботу з оператором фільму Тимофієм Балакіним, як ви формуваливізуальну мову фільму, що впливало на загальнуестетику?

– На загальну естетику впливав сам тон історії, погода та використання моєї улюбленої локації –гори Щекавиці. Саме тому разом з Тимофієм булоприйнято рішення знімати в форматі 4:3, аби надатиісторії такого собі мультяшного формату. Я дужевдячний Тімі за його операторське бачення, без ньогоця історія стала би більш сухою і візуально нудною. Важливо мати поруч із собою людину, що можепідхопити бачення, або навпаки – порекомендуватищось зі своєї дзвіниці.

Що би Ви могли порадити початківцям з власного досвіду? Поділіться висновками, які Ви зробили в ході творчого процесу.

– По-перше – не боятися гратися і додавати якісь фішки в історію вже під час зйомок. Дуже багатонеочікуваних ситуацій відбувається саме на знімальному майданчику, треба просто це прийняти і не обмежувати себе рамками сценарію. По-друге –історія має бути ваша. Це не означає, що не треба слухати думку інших – навпаки. Але важливо, щобядро історії було незмінно дотичне до вашогозадуму. Багато майстрів хочуть побачити ідеальнуісторію в їхньому баченні, що я вважаю егоїзмом і ніколи не прийму такого підходу. Якщо вже судилосясамому ставати на граблі і бити гулі, хай це будутьваші граблі і ваші гулі.

Антоне, поділіться творчими планами на майбутнє.

– Все дуже просто: впродовж наступних п’ятироків знімати документальний фільм про міграціюдиких голубів навесні, а під час фінального монтажу втратити всі відеофайли через випадково розлитийкомпот на SD-карту, після чого податися до монастиря.

Та ні, насправді планую зняти пару-трійкукоротких метрів, на які колись буду дивитися з щирою посмішкою і сльозою на щоці. Я маю намірпобудувати собі стежку до першого повного метру, де викладу увесь біль й досвід, що накопичився за прожите мною життя. Я хочу, щоби цю роботу визнали класикою сучасності, а на мою честь назвали вулицю на Оболоні. Майже забув – в цьомуфільмі обов’язково буде міститися божевільна історіяз маршрутки. Обов’язково. Дякую.

Інтерв’ю проводив
Стефаненко Захар,
студент 2 курсу кафедри кінознавства