«Усе моє, все зветься Україна»: поетичний вечір у стінах Університету, присвячений Тижню української мови

29 Жовтня 2025

28 жовтня 2025 року в Арт-підвалі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого відбувся поетичний вечір «Усе моє, все зветься Україна», приурочений до Тижня української мови, організований кафедрою сценічної мови.

Це була не просто зустріч із поезією – це була подорож у часі, у добу, коли слово ставало вчинком, а поет – голосом свободи.

Шістдесятники: слово як виклик і як надія

Шістдесятники – це не лише “культурний феномен” чи “початок національно-визвольного руху”, як часто пишуть у підручниках. Це передусім спільнота друзів, однодумців, митців, які у добу «відлиги» наважилися говорити вголос про правду, про Україну, про людину.
Це – вечори в Клубі творчої молоді Леся Танюка, посиденьки в Алли Горської чи Івана Світличного, подорожі Україною, пошуки власного коріння. Вони несли світло слова тоді, коли темрява мовчання здавалась безкінечною. Саме цю атмосферу – дух молодої поезії, бунту й віри – вдалося відтворити в Арт-просторі університету.

Мова як зброя і як молитва

Поетичний вечір розпочався із щирих слів ведучих, які нагадали: «Ми щасливі, що маємо можливість говорити українською – завдяки нашим Збройним Силам. Ми щасливі, що можемо думати українською. Ми вдячні героям, які захищають нашу землю. Ми пам’ятаємо».

Хвилина мовчання – як короткий подих перед словом. А потім – поезія, яка звучала, як сповідь, як виклик, як любов.

Слово, що оживає в голосі

Студенти Університету представили літературно-музичну композицію з творів поетів-шістдесятників – Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Івана Світличного, Бориса Олійника, Олени Теліги, Василя Стуса, Івана Низового та інших.

Кожен виступ був маленькою історією – живим діалогом між поетом і сьогоденням:

Лілія Синюшко читала Симоненкове «Ні, не вмерла Україна» – як маніфест незламності.
Діана Помазова проникливо передала біль «На цвинтарі розстріляних ілюзій».
Марія Долобані зворушила слухачів віршем «І є народ…» Миколи Вінграновського та «І все на світі треба пережити» Ліни Костенко.
Назар Базилевич емоційно виконав «Батурин» Івана Драча – поетичний крик історії.
Мар’яна Скиба, Максим Костиря, Анничка Табацька виконали пісню «Йтиму крізь блокпости..» на слова М. Кривцова (музика А. Табацької).
Дмитро Томащук прочитав «Афганцеві» Бориса Олійника – про війну, яка ніколи не минає всередині людини.
Студенти 2 Б акторського курсу показали уривки з курсової практичної роботи «Казка про Мару» Л. Костенко – поєднання поезії з тренажними прийомами.
Маргарита Ляшевич відтворила вогонь і гідність у «Відповіді» Олени Теліги.
Вероніка Злочевська зворушила до сліз виконанням «Смертельного падеграсу» Ліни Костенко.

Звучали і «Слайди», і «Три принцеси», і «Кольорові миші», і Стусове «За літописам Самовидця» – тексти, які навіть через десятиліття не втратили сили.

Завершальним акордом вечора стала пісня «Буває часом сліпну від краси» на слова Ліни Костенко – у виконанні Мар’яни Скиби, Максима Костирі та Аннички Табацької (авторка музики). Її ніжні інтонації стали своєрідним поетичним поклоном усім, хто словом і піснею творив Україну.

Слово, що звучить

Вечір став емоційним продовженням Тижня української мови в Університеті – свідченням того, що мова живе не лише в підручниках, а й у серцях, у піснях, у студентських голосах. Коли лунає українська поезія – від Теліги до Стуса, від Костенко до Кривцова – це означає, що народ живий, що його культура сильна, а його слово – невмируще.

«Мова – це не лише звук і літера, це пам’ять і кров, це те, що тримає нас, коли здається, що все руйнується. І доки звучить українське слово, зокрема, поетичне – звучить Україна», – зазначили режисерка заходу, завідувачка кафедри сценічної мови, професор Тетяна Кобзар.

Поетичний вечір «Усе моє, все зветься Україна» став справжнім святом слова, гідності й пам’яті, поєднавши молодість і досвід, минуле й сучасне, поезію і правду.

У залі відчувалася та особлива тиша, коли кожен рядок – це не просто текст, а пульс народу, його історія, його нескорений голос.