Сергій Калантай: «Я формуватиму студентів-акторів як громадян і особистостей»

Сергій Калантай – народний артист України, доцент, член правління Національної спілки кінематографістів України, провідний актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Художній керівник курсу «Майстерність актора кіно» (2022-2026), художній керівник курсу «Акторське мистецтво театру і кіно» (з вересня 2026).

Інтерв’ю записане в рамках вступної кампанії-2026.

Сергію Гавриловичу, як ви за два місяці до випуску свого фактично експериментального курсу акторів кіно оцінюєте шлях, який студенти пройшли разом з вами за ці чотири роки? Як і вони, і ви змінились за цей час спільно з ними? 

Це колосальний досвід, по-перше, для мене, для Інни Анатоліївни [Капінос], для студентів особисто.

Курс кіноакторів набирався після 40 років знову. Передостанній раз набір відбувався у 1980 році, майстром був Костянтин Степанков. З цього курсу вийшли майбутні зірки, наприклад, Олексій Горбунов, багато-багато інших митців, які широкими кроками зайшли в кіно, тоді ще радянське, пізніше українське.

Наш курс МАК набирався в 2022 році, також як експериментальний, але універсальність студентів цього курсу, яка поширюється не тільки на кіно, а і на театр, виявилася занадто високою, я би сказав класною, професійною. Нам вдалося з Іншою Анатоліївною та Павлом Шпегуном зробити з майбутніх акторів, або краще з людей, які прийшли в акторство, універсальних солдатів. Зрозуміло, що кіно – це окрема професія, окрема дисципліна… 

Окремий вимір.

Вимір, так, так, це інше розуміння простору, інше розуміння емоцій, це концентрація в собі, в очах, в погляді. Але нам вдалося працювати і з камерами, і з моніторами, завдяки яким наші студенти навчилися фаху. І, звісно, досвід, досвід і подальша робота покажуть їх якість. 

Вже з того, що можемо сказати, на четвертий рік навчання багато хто з наших студентів –  Іоланта Богдюн, Ян Корнєв, наприклад – і знімаються в кіно, і грають у театрах міста Києва: в театрі на Печерську, в театрі «Золоті ворота», наразі в театрі Франка репетирує Ян Корнєв, а в театрі Лесі Українки – Марія Шуліка.

Можливостей безліч. І я вважаю, що це був достойний курс, достойний випуск студентів. 

Що для вас стало головним відкриттям у керуванні першим у житті вашим курсом? 

Я завжди знав, що я це люблю, але безпосередня відповідь на ваше питання: гадаю, це підтвердження того, що це моє. Я про своє, суто егоїстично, не казатиму про всіх. Це мені подобається, і я ще раз зрозумів, що я дуже сильно люблю своїх студентів.

Напевно, це головне відкриття, і за кожного з них я, це не голослівний вислів, готовий віддати половину свого життя. 

Які якості ви вважаєте неприйнятними для актора? 

Несмак, хамство, я би сказав ледачкуватість, але актори всі за своєю природою ледачкуваті. Небажання йти до кінця. Я вважаю, що актор має йти до кінця, не боятися, поставивши перед собою мету, має до неї прямувати. Ще до цього переліку додам незацікавленість.

Які якості, навпаки, мають бути визначальними для актора? 

Громадянська позиція. Бути громадянином, бути особистістю, знати, для чого ти живеш – це найголовніше.

Все ж таки навчитися акторству можливо – як то кажуть, і ведмідь може навчитися їздити на мотоциклі колом. То чому людину не навчити правильно говорити чи, радше, вчасно говорити? Наявність особистої позиції – це якраз і є той головний важель, який має формувати актора.

Чим ваш новий курс вже на театральному факультеті відрізнятиметься від курсу теперішнього? 

Олеже, це складне питання.

Я вливаюся в нове театральне середовище, де, в принципі, всі один одного знають і один одного підтримують. Чим воно буде відрізнятися від теперішнього? Час покаже, по-перше, а по-друге, я не думаю, що воно буде суттєво відрізнятися. Для мене кіно і театр матимуть важливу складову виховання студентів, оскільки це взаємопов’язані простори.

Я планую долучити до виховання студентів молодих людей – акторів і режисерів. Маю переконання, що наша система вже застаріла, і бачення, думку молодих людей треба враховувати в першу чергу, на 98,5%. 

Ви наразі вже можете розкрити секрет, кого ви бачите на своєму курсі з викладачів? 

Так, так. Це буде Тамара Антропова, режисерка і акторка театру Івана Франка. Це Павло Шпегун, кінорежисер, до речі, дипломований, і актор театру Франка. Це Христя Люба, акторка театру «Золоті ворота», але, крім всього, у неї дуже яскраво вимальовується режисерський талант. Це основна база людей, які очолюватимуть цей курс. 

Які помилки при відборі майбутніх студентів ви врахуєте цього разу? 

Надзвичайно складно обирати чи будувати долі молодих людей.

Знаєте, в такій виставі, як «Три товариші», я граю Блюменталя, а Євген Нищук грає Локампа, який продає мені автомобіль. Він рекламує його, яка це шикарна автівка, а я кажу йому: «Її помилки буде видно тільки з часом, коли вже проїдеш певний шлях». Те ж саме і тут – це буде видно тільки з часом, неможливо вгадати на першому курсі, хто з них стане ким. Ти бачиш задатки, основи, а вже потім, як людина розвивається – це її особистий шлях.

Я вже сказав, що колосальний несмак і хамство в жодному разі не будуть присутні на моєму курсі. Це однозначно. 

Три українські вистави, які мають подивитись вступники на ваш курс. 

Я, як кажуть, топлю завжди за сучасну українську драматургію, яка для мене зараз обмежується, на жаль, двома авторами. Це Ворожбіт Наталка і Макс Курочкін. Якщо ви бачите, що в репертуарі є вистава цих авторів, будь ласка, приходьте дивіться.

Окрім того, «Калинова сопілка» Оксани Забужко. Дивіться класиків української драматургії – Старицького, Карпенка-Карого, Куліша. Боже милий, ми граємо зараз «Невеличку драму» Підмогильного в театрі Франка, це також пречудова вистава.

Одна ваша роль в театрі, яка сформувала вас як актора. 

Ваша, Олеже, улюблена вистава – «Подорож Аліси до Швейцарії» Станіслава Мойсеєва, роль доктора Штрома. Ми всі з колегами дуже любили цей витвір мистецтва.

Це була парадоксально кінематографічна вистава, з унікальною режисурою та акторськими роботами. Сподіваюся, що ті, хто її не застав вже на сцені, побачать її хоча би в майбутньому відеоваріанті. 

Три фільми, які має подивитись вступник на ваш курс.

«Втеча з Шоушенку» – однозначно перший. Звісно, «Хрещений батько» щонайменше з точки зору акторського ансамблю, він там довершений. З українських – «Пропала грамота» та мій улюблений фільм «Білий птах з чорною ознакою», він створив мене, як майбутнього актора. 

Актор, який є для вас зразком для наслідування у фаховому сенсі. 

Крістоф Вальц. Може, ще через те, що ми паралельно з ним знімалися в австрійських серіалах, до прикладу, «Комісар Рекс». Вся історія його становлення – це якась для мене легенда. Але він, бачите, все ж таки заслужив. Ну і плюс вдача. 

Я, мабуть, випереджу вас із питанням, але актор і вдача – це дві паралельні речі. Без цього актор не відбудеться. Без вдачі, без божого поцілунку акторська кар’єра не спрацьовує. 

Чому цьогорічні вступники мають обрати саме ваш курс? 

Я знаю, що їм розказати. Я не навчатиму їх, я формуватиму їх як громадян і особистостей.

Інтерв’юер – кінознавець Олег Зозуля