«Зрештою в кожного з нас може бути свій Шевченко»: у Києві відбувся спецпоказ фільму «Сон»

10 березня у київському кінотеатрі «Жовтень» відбувся спеціальний показ фільму «Сон» (1964) режисера Володимира Денисенка, присвячений постаті Тараса Шевченка. Після показу відбулася дискусія «Шевченко поза підручником: вектор присутності в молодіжному дискурсі». Цей вечір у межах Шевченківських днів ще раз підтвердив: Шевченко не потребує радикального оновлення — він потребує уважного перечитання, адже його твори й досі залишаються актуальними, а закладені в них смисли продовжують захищати українську культуру.

У межах Шевченківського тижня у кінотеатрі «Жовтень» відбувся спеціальний показ фільму «Сон». Для глядачів це була нагода не лише знову звернутися до постаті Тараса Шевченка, а й побачити одну з ранніх робіт Івана Миколайчука. У залі зібралися студенти різних напрямів КНУТКіТ, викладачі та всі, хто цікавиться українською культурною спадщиною. Подія стала можливою завдяки співпраці студентів і викладачів університету з партнером заходу — мережею кінотеатрів Multiplex.

Ведучою заходу була акторка кіно і театру, студентка КНУТКіТ – неймовірна Анастасія Прядун. З вітальними словами до присутніх звернулися ректорка КНУТКіТ Інна Кочарян, Голова Державного агентства України з питань кіно Андрій Осіпов, директор Інституту екранних мистецтв КНУТКіТ Сергій Міранков та представник наглядової ради мережі кінотеатрів Multiplex Ігор Савкін.

У своїй промові Інна Кочарян зазначила: «Для нашого Університету ця подія має особливе значення, адже фільм “Сон” пов’язаний з іменами наших випускників — Володимира Денисенка та Івана Миколайчука. Це не лише сторінка історії українського кіно, а й частина живої пам’яті нашої університетської спільноти».

Андрій Осіпов підкреслив значення таких заходів для збереження культурного ґрунту та формування майбутнього покоління кінематографістів. «Українська класика має бути присутньою в сучасному культурному досвіді молоді — не як формальність, а як жива основа майбутнього», — наголосив Андрій Осіпов. 

“Мережа кінотеатрів Multiplex хоче працювати над майбутнім нашої країни. І ви студенти, ви молодь, ви і є це майбутнє. Це перший і точно не останній наш захід з Університетом, який ми проводимо під гаслом «Формуємо глядачів, виховуємо творців». І я сподіваюся побачити вас на наших майбутніх заходах” – наголосив Ігор Савкін. 

Сергій Міранков підкреслив: «Студенти нашого Університету — це кадровий резерв екранних мистецтв України. І це наша відповідальність — перед видатними випускниками, які творили історію українського кіно, і перед майбутнім української культури — виховувати нове покоління професіоналів, здатних гідно продовжити цю традицію». 

Одним із ключових моментів вечора стало відеозвернення Олександра Денисенка — режисера, сценариста і сина легендарного українського режисера Володимира Денисенка, автора стрічки «Сон». Не маючи змоги бути присутнім особисто, він звернувся до глядачів у записі та поділився історією створення стрічки.

«Біографія цього фільму складна, так само, як і біографія мого батька. Ще на студентській лаві його заарештували, засудили, і він провів п’ять років у ГУЛАГу як український дисидент. Коли почалася робота над фільмом, одним із найважливіших стало питання вибору актора на головну роль. Тоді батько обрав серед абітурієнтів інституту Карпенка-Карого Івана Миколайчука. А Миколайчук став перед батьком навколішки і сказав, що проповзе всю Україну, аби зіграти роль Тараса Шевченка. Так і засяяла зірка Івана Миколайчука на культурному небі України», — зазначив він у відеозверненні.

Цей вечір став не лише нагодою знову побачити знакову стрічку на великому екрані, а й поштовхом замислитися над тим, як українське кіно допомагає по-новому осмислювати постаті, що формують нашу культурну пам’ять. Для молодої аудиторії фільм виявився особливо важливим, адже через образ Тараса Шевченка він порушує теми свободи, гідності та національної свідомості, допомагаючи краще відчути історичний контекст і цінність української культури. Такі особливості стрічки, як поетична кіномова, символізм, виразна акторська гра та поєднання біографічної історії з філософським осмисленням долі митця і народу, можуть надихати на створення нових сучасних фільмів на цю тему.Після перегляду відбулася панельна дискусія «Шевченко поза підручником: вектор присутності в молодіжному дискурсі», яку модерували кінознавці КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого Олег Зозуля та Владислав Бебешко. До розмови долучились Володимир Войтенко та Андрій Алфьоров – члени міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Разом із молодими фахівцями вони міркували над тим, як постать Шевченка присутня в сучасному культурному просторі, як її сприймає молоде покоління та яку роль відіграє кіно у формуванні культурної пам’яті.

Особливого звучання події додало й те, що цього вечора зала привітала Сергія Тримбача з присудженням Національної премії України імені Тараса Шевченка за працю «Іван Миколайчук. Містерії долі». Присутні зустріли цю звістку та самого лауреата щирими оплесками. 

Дискусія навколо фільму показала, що стрічку варто розглядати не лише як біографічну розповідь про Тараса Шевченка, а як складний культурний та історичний текст. 

Учасники обговорення наголошували, що фільм створювався в умовах радянської цензури, тому має традиційну стилістику й певні ідеологічні нашарування. Водночас стрічка пропонує образ Шевченка як митця, через якого формується уявлення про Україну та її національний міф. Як зауважив Сергій Тримбач, міф — це не брехня і не вигадка, а те, що творить націю.

У розмові також обговорили місце фільму «Сон» в українському кінематографі 1960-х років. Спікери відзначили, що в той самий період з’являлися новаторські стрічки, зокрема “Тіні забутих предків” режисера Сергія Параджанова, які пропонували іншу, більш експериментальну кіномову. «Сон» на цьому тлі сприймався стилістично стриманішим. Водночас учасники підкреслювали, що ця традиційність значною мірою була зумовлена жорстким політичним контролем. 

«Денисенко показує зовнішній світ, як його знають історики навколо Шевченка, а Параджанов крокував у новий етап кіно, коли воно вдалося до відображення внутрішнього світу людей» –  зазначив Андрій Алфьоров.

Окремо учасники дискусії говорили про сприйняття фільму сучасними студентами. Молоді глядачі відзначали художню цілісність кадру, увагу до костюмів, композиції та візуальних деталей, а також те, як через кіно відтворюється атмосфера епохи. 

Для студентської аудиторії стрічка стала ще й нагодою по-новому усвідомити, що в культурі немає «старих» і «нових» фільмів — є твори, які продовжують жити в часі. «Це те, чого нам як студентам не вистачає, — показів  “старих” для нас фільмів на великому екрані», — зазначали учасники обговорення. Розвиваючи цю думку, Олег Зозуля зауважив: «Один із дієвих способів привабити молодь до Шевченка, з мого досвіду ще офіційного представника молоді – це поступове повернення класиків у живий культурний простір через кіно, театр, сучасне мистецтво, через нові інтерпретації, через нову мову. Адже Шевченко, про це не варто забувати, був радикальним, емоційним, бунтівним митцем».

У підсумку дискусії її учасники дійшли висновку, що такі покази варто продовжувати, адже вони допомагають по-новому відкривати українське кіно та творчість класиків. 

«Зрештою в кожного з нас може бути свій Шевченко», – наголосив Володимир Войтенко. Кожне покоління матиме власні інтерпретації, і саме в цьому полягає жива присутність культури в часі. Головною думкою розмови стало те, що Шевченка важливо не «модернізувати», а постійно перечитувати й переосмислювати.«Тараса Шевченка не варто радикально оновлювати, його варто перечитувати. Адже, на жаль, його твори про боротьбу досі залишаються актуальними. Боротьба триває, зокрема – за нашу культуру. І як казав класик: “Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!» – підсумував Владислав Бебешко.

Автор тексту: Мельничук Поліна, студентка 2 курсу ОПП  «Кінознавство».
Автор фото: Потанін Станіслав.