Структура

Про кафедру кінознавства

Кафедра здійснює підготовку фахівців за спеціальністю 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво», освітньо-професійною програмою «Кінознавство».

Форми навчання – денна за заочна. Терміни навчання:

за першим (бакалаврським) рівнем – 3 роки 10 місяців навчання;
за другим (магістерським) рівнем – 1 рік 4 місяці;
за третім (освітньо-науковим) рівнем для здобуття ступеня доктора філософії PhD – 4 роки.

#Про кіно і не тільки про кіно

Якщо поставити питання — який найулюбленіший вид мистецтва у людини, більшість опитуваних відповість — кіномистецтво. Кінематограф настільки щільно й органічно увійшов в наше сьогодення, що просто важко уявити своє життя без десятої музи кіно і телебачення – це два кити, на які опирається наше світосприйняття, суспільні орієнтири, моральні ідеали, і, врешті-решт – просто відпочинок і видовищні розваги.

Але є категорія кіноглядачів, які йдуть до кінотеатру як на роботу, і обов’язково з’ясовують, чому їм сподобався або не сподобався той чи інший фільм, при чому не тільки в приватній бесіді, а й в мас медіа. Вони наводять аргументи і докази, аби довести, що перед ними – справжній шедевр або чергова невдача того чи іншого митця. Автор статей та виступів повинен добре відчувати свою аудиторію – чи то широкий глядацький загал, чи вузьке коло колег-кінематографістів, включаючи постановника картини. Така людина називається кінознавцем.

360 градусів у діяльності кафедри кінознавства
КНУТКіТ імені І. Карпенка-Карого

Отож, кафедра кінознавства – одна з фундаментальних теоретичних кафедр КНУТКіТ, яка єдина в країні підготовлює висококваліфікованих спеціалістів із кінознавства (теорія та історія кіно, кіно- та медіакритика).

Досліджуємо теорію, мову, контекст сучасного кіномистецтва, та найважливішим зі всіх мистецтв для нас є українське кіно. Творимо історію аудіовізуальної екранної культури та креативних індустрій.

Серед фахових дисциплін, що включені до навчальних планів:

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти

вступ до фаху
історія кіно України
історія неігрового кіно
історія та теорія анімації
історія та теорія телебачення та медіа
історія світового кіно
зображальна культура фільму
основи журналістики
основи кінематографічних професій
майстерність кінокритики
музика в кіно
мультимедійна журналістика
редагування сценарію і фільму
структурний аналіз фільму
сценарна майстерність

Другий (магістерський) рівень вищої освіти

грантова політика, міжнародні проекти і програма розвитку професійної освіти в ЗВО культури і мистецтва
естетично-художні напрямки ХХ-ХХI ст.: від модернізму до метамодернізму
кросмедійна журналістика
методологія досліджень в галузі аудіовізуального мистецтва
міжнародна фестивальна індустрія
мистецькі форми сучасної видовищної культури
моделі авторського кіно
педагогіка вищої школи
редагування і техніки штучного інтелекту
сучасні інформаційні технології та PR
сучасний кінопроцес
сучасний український телесеріал
українське кіно в контексті світового кінопроцесу
українське телебачення: тенденції розвитку
українська школа операторської майстерності: художні особливості

Упродовж навчання студенти опановують теоретичні концепти кінематографу, оволодівають методами аналізу фільму, роботи кіно -режисера, актора, композитора тощо, навчаються писати статті, рецензії, огляди, створювати сценарії для радіо- і ТБ та кіно.

Історія кафедри

Кафедра історії та теорії кіно була заснована у 1961 році доктором мистецтвознавства, чільним українським істориком кіно Іваном Сергійовичем Корнієнко у складі кінофакультету Київського інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. З 1975 року розпочалося стаціонарне навчання на кінознавчому відділенні.

Першим завідувачем став доктор філології, професор Борис Спиридонович Буряк (1976-1991 рр.). В 1991-2013 роках кафедру очолювала Оксана Станіславівна Мусієнко, кандидат мистецтво-знавства, професор, член-кореспондент НАМУ, заслужений діяч мистецтв України. З 2013 року завідувач кафедри – Марина Тарасівна Братерська-Дронь, доктор філософських наук, кандидат мистецтвознавства, професор, академік УАН, заслужений працівник культури України.

У різні роки славу кафедри складали:

Олена Шупик (1934-2024) – історик анімаційного кіно, дослідниця історії українського кінознавства.
Святослав Іванов (1918-1984) – голова Держкіно УРСР у 1963-1972 роках, кандидат мистецтвознавства.
Григорій Зельдович (1906-1988) – кіноредактор, працював над фільмами Олександра Довженка, Ігоря Савченка, Віктора Івченка тощо.
Юхим Левін (1935-1991) – голова Фонду Сергія Параджанова, кандидат мистецтвознавства.
Костянтин Теплицький (1920-1997) – кінокритик, автор статей і сценаріїв, перекладач.
Василь Цвіркунов (1917-2000) – директор Київської кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка у 1962-1973 роках, академік Академії мистецтв України.
Юрій Шлапак (1948-2015) – кандидат фізико-математичних наук, автор понад 600 публікацій на кінематографічні теми.
Галина Савченко (1939-2021) – історик кіно, одна з перших викладачок кафедри.
Лариса Большак (1946-2022) – історик науково-популярного кіно, автор наукових розробок та навчального посібника з науково-популярного кіно.
Микола Слободян (1935-2022) – історик телебачення, директор Інституту екранних мистецтв у 2005-2010 роках, багаторазовий член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів.
Валентина Слободян (1937-2023) – історик українського кіно, авторка понад 500 кінознавчих робіт.
Тетяна Ковтун (1943-2024) – редакторка фільмів Івана Миколайчука, Григорія Кохана, Давида Черкаського, проректорка Київської дитячої академії мистецтв у 1994-2002 роках.
Наталія Шматко (1952-2024) – економіст культурної галузі, теоретик економіки культури.

Випускники кафедри

Наша ґрунтовна освіта дозволяє реалізовуватися:

кінокритиками, що рецензують фільми та аналізують сучасний кіно- та медіапроцес;
сценаристами, які з чистого аркушу створюють історії;
редакторами, які спрямовують творчий процес виробництва кіно- та телепроєктів ;
відбірниками, як добирають фільми для світового фестивального руху;
кіножурналістами й кіноблогери, що збирають, тлумачать, оцінюють так, щоб мотивувати глядача дивитися кіно;
науковцями, теоретиками, істориками, які досліджують проблеми кіно в науково-дослідних установах;
культурними менеджерами, що організовують побутування кіно в суспільстві;
державними службовцями, які працюють в установах культури та мистецтва;
кіноархіваріусами, які зберігають історичні першоджерела та арте-факти кіномистецтва;
кураторами виставок, колекцій, перфоменсів;
викладачами вищих та середніх навчальних закладів, які навчають всім цим хистам.