У XIX столітті, коли відбувався процес становлення українського професіонального театру, в Україні не було спеціальних шкіл, які б готували українських акторів, бо не існувало української школи взагалі.
Українські актори здобували фахоу освіту безпосередньо у трупах під керівництвом антрепренерів, які й були, як правило, режисерами цих труп. У другій половині XIX ст. в Україні виникає ряд приватних драматичних шкіл, які, однак, були російськомовними в межах Російської імперії і польськомовними — у межах Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) монархії. Актори ж українського театру, приреченого на постійні мандри, продовжували навчатися безпосередньо в процесі творчої роботи. Траплялися випадки, коли до складу українських труп потрапляли люди з середньою, незакінченою вищою і вищою освітою, навіть у поодиноких випадках — спеціальною, тобто театральною.
Розуміючи тяжке становище з театральною освітою в Україні, М. Л. Кропивницький і М. П. Старицький посилали своїх доньок на навчання до театральних училищ Санкт-Петербургу і Москви. Заснувати ж власну, українську театральну школу не було можливості через заборону взагалі викладання українською мовою у будь-яких школах у межах Російської імперії. Та вже тоді визрівала сама ідея української театральної школи, виколисувалася надія на кращі часи...