Дев’ять історій молодого українського кіно: “1000 хвилин” на КіноБукеті
Другий тиждень поспіль проєкт «1000 хвилин студентського кіно» від КРЕМ і Інституту екранних мистецтв знайомить глядачів із роботами студентів і випускників КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого. 14 серпня відбувся третій спецпоказ — цього разу в межах фестивалю «КіноБукет» у рамках Bouquet Kyiv Stage 2026.
Цього вечора глядачів приймав кінозал у Трапезній Національного заповідника «Софія Київська». У камерному просторі зібралися відвідувачі фестивалю, а також режисери представлених фільмів. Перед початком команда КРЕМ, яку представляв кінознавець Владислав Бебешко, познайомила гостей із програмою вечора, після чого дев’ять студентських робіт одна за одною з’явилися на великому екрані. Владислав відмітив унікальність можливості показувати молоде сучасне українське кіно в локації, що містить в собі століття історії нашої країни.
Показ відкрив «Студентський короткометражний фільм» режисера Кирила Солощенка — стрічка, яка буквально розповідає про створення студентського короткометражного фільму. Суворі умови університетського життя, творчі труднощі та реалії кіновиробництва стають матеріалом для сміливої метакомедії. Сатира тут легко впізнається тими, хто бодай раз намагався створити кіно в умовах обмежених ресурсів і необмеженого ентузіазму.
Далі в програмі з’явився «Мій найкращий друг Валера» Антона Малиновського. Іноді найкращих друзів справді не обирають — особливо, якщо вони вже прописані в договорі оренди квартири. Фільм із гумором обігрує цю обставину, залишаючи просту думку: справжня дружба може виявитися сильнішою за будь-які побутові незручності.
Про іншу, вже значно абсурднішу сторону повсякденності говорить «Життя в Україні be like» Іллі Гороховського. У фільмі наше уявлення про «нормальне» життя в Україні поступово втрачає чіткі обриси — приблизно як свідомість героїв після чаю з мухоморами. Те, що спочатку здається неможливим і дивним, поступово стає буденністю. І саме в цьому абсурді з’являється гірка впізнаваність.
Філософський погляд пропонує фільм «Матір. Частина перша» Захара Шестяєва. Робота, натхненна оповіданням Гі де Мопассана «Пекло». Тут студентське кіно звертається вже не до безпосередньої реальності, а до літературного матеріалу та складних питань людської природи, внутрішнього переживання й стосунків.
Від філософії — до любові. «Паралельна любов» Тіграна Петровського майже не потребує слів, аби розповісти про закоханість. Погляди, паузи, рухи та невимовлені слова передають цілий спектр почуттів — від першого тяжіння до страху зробити перший крок. Це історія про момент, коли сказати найпростіше слово виявляється найскладнішим завданням.
А от «Хтось тут зайвий» Данила Івчука — це фільм, який залишає після себе одне просте питання — хто тут зайвий? І, можливо, саме на нього глядачеві й пропонується відповісти самостійно.
Однією з найбільш емоційно важких робіт програми стали «Мої херсонські родичі» Ірини Сухоніс. Пластичний перформанс говорить про людей, які опинилися в окупації, залишилися без зв’язку із зовнішнім світом і можливості чути українське слово. Через пластику та рух передається досвід болю, ізоляції та втрати, але разом із ним — і пошук надії.
Поруч із цією роботою особливо виразно звучить «VITA» Віти Стойкової — єдина документальна стрічка у програмі. Її героїня мріяла про звичайне щасливе життя та працювала в пологовому будинку, допомагаючи з’являтися на світ новим українцям. Та одного дня її життя змінюється: Віта вирушає на фронт, щоб захищати життя інших. Особиста історія тут стає частиною значно більшої розмови про ціну війни та вибір, який роблять люди заради тих, кого люблять і заради своєї країни.
Завершила програму «Місія: Перше побачення» Катерини Авксентьєвої. Іноді, щоб вдало піти на перше побачення, недостатньо просто домовитися про зустріч. Потрібне ще й схвалення батька. Але як його отримати, коли в очах батьків ми все ще залишаємося дітьми? Саме навколо цієї знайомої багатьом ситуації й будується історія фільму — з гумором, ніяковістю та спробою головної героїні довести батькові, що вона вже достатньо доросла для власних рішень.
Війна, любов і просто — життя. Бачення, які показує наша молодь. Дев’ять різних історій, дев’ять способів говорити про те, що відбувається навколо нас і всередині нас. Хтось робить це через гумор та абсурд, хтось — через мовчання, пластику чи документальну історію. Але кожна з цих робіт — це спроба молодих авторів побачити світ по-своєму й поділитися цим поглядом із глядачем.
Після завершення показу відбулося обговорення за участі глядачів та авторів фільмів. Говорили не лише про окремі роботи, а й про ширший контекст сучасного українського кіно. Однією з тем розмови стало контраверсійне питання щодо доцільності фільмів, які зачіпають тему війни, безпосередньо під час війни: як говорити про буденність, як молодим кінематографістам висловлювати свій досвід, і чи доречне сьогодні таке кіно?
Проєкт на підтримку сучасного українського культурного продукту продовжиться вже 21 серпня у Довженко-Центрі, де ключова роль буде приділена анімації.
Культурно-освітній проєкт «1000 хвилин студентського кіно» реалізують Інститут екранних мистецтв КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого та студентська культурно-просвітницька платформа КРЕМ «Кадровий резерв екранних мистецтв» за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
Генеральний партнер проєкту — Довженко-Центр. Партнери: найбільша мережа кінотеатрів України Multiplex, Patriot Rental, Film Crew Academy, Асоціація «Дивись українське!» та Sense Hub by Sense Bank.
Авторка тексту: Стефанія Турчинська
Автори фотографій: Марія Азізова, Роман Козулін, Головченко Вікторія, Головченко Дмитро
