Відбулося урочисте оголошення переможців головної національної кінопремії України. Щиро вітаємо всіх номінантів і лауреатів «Золотої Дзиґи», серед яких – випускник 2001 року колишнього Київського державного інституту театрального мистецтва, а нині – Київського державного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, сценарист і режисер Тарас Томенко. Він тріумфував відразу в трьох номінаціях: «Найкраща режисерська робота («Будинок “Слово”»), у співавторстві з Любов’ю Якимчук – «Найкращий сценарій («Будинок “Слово”. Нескінченний роман» і «Найкращий фільм» («Будинок “Слово”. Нескінченний роман»). «Кузня кадрів №1» українського кіно ще раз підтвердила високий рівень своїх випускників.
Переможцями в інших номінаціях стали: Андрій Різоль – «За видатний внесок у розвиток українського кінематографа». Костянтин Темляк – «Найкраща чоловіча роль» («БожеВільні») Карина Химчук – «Найкраща жіноча роль» («Ти мене любиш?») Ніна Набока – «Найкраща жіноча роль другого плану» («Будинок “Слово”. Нескінченний роман»). Алла Загайкевич – «Найкраща музика («Будинок “Слово”. Нескінченний роман»). «That ain’t me» – «Найкраща пісня» («БожеВільні»). Шевкет Сейдаметов – «Найкраща робота художника-постановника» («Будинок “Слово”. Нескінченний роман»). Сергій Маурін – «Найкращий грим» («БожеВільні»). Тетяна Кремень – «Найкращий дизайн костюмів» («Ти мене любиш?»). Михайло Закутський – «Найкращий звук» («Стрічка часу»). Віктор Онисько (посмертно) і Марина Майковська – «Найкращий монтаж у «Фрагменти льоду». Олександр Рощин – «Найкраща операторська робота» («Стрічка часу»). Марія Стоянова – «Відкриття року» («Фрагменти льоду»). «Чорничне літо» – «Найкращий короткометражний ігровий фільм». «Порцелянова війна» – «Найкращий документальний фільм». «Там, де закінчується Росія» – «Найкращий короткометражний документальний фільм». «Homo Amans» – «Найкращий серіал».
Особливо зворушливим моментом цьогорічної церемонії стало посмертне вшанування випускника КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого Василя Кухарського, який переміг в номінації «Чоловіча роль другого плану» («Редакція»). В цій перемозі – вся суть, весь біль і трагічний символізм сучасного українського кіно: незважаючи на війну, важкі, болісні, непоправні втрати, які несе наша нація в цілому і культура зокрема, воно продовжує жити, творити і працювати для своїх глядачів, для своєї країни, для нашої спільної Перемоги!
